– багатозначне, дещо умовне, визначення певних категорій книжок, які характеризуються насамперед незначною кількістю існуючих (збережених) примірників. Передусім до Р. к. відносять рукописні книги (сам спосіб їх створення передбачає одиничність: скільки б рукописних копій (списків) одного твору не існувало, кожна з них – своєрідна, неповторна, унікальна, оскільки обов’язково має відмінності від подібних – за почерком переписувача, особливостями матеріального носія, мовною редакцією, помилками в тексті, художнім оформленням та ін.) та стародруки (видання 15–18 ст.), яких з багатьох причин збереглося порівняно небагато.
– видання, надруковані з середини XV ст., від початку запровадження друкарства в Європі, до 1830р. включно (міжнарод. термін Hand Press Book – книги періоду ручного друку), до запровадження машин у друкарській справі, на ручних верстатах, на ганчір’яному папері.
Серед стародруків виділяють:
за хронологічною ознакою
– інкунабули (видання XV ст.), палеотипи (першої пол. XVІ ст.);
за шрифтовою ознакою – латинським, кириличним, гражданським, єврейським, арабським шрифтом;
за видавничою ознакою – друки найвидатніших західноєвропейських друкарів: альдини (венеціанського видавничого дому Альдів кінця XV–XVІ ст.), етьєни (французької родини Етьєнів XVІ–XVІІ ст.), плантени (голландського й французького друкаря Х. Плантена XVІ ст.), ельзевіри (голландської родини Ельзевірів кінця XVІ – поч. XVІІІ ст.) та ін.
Виділяють також категорію першодруків – видань, що вийшли першими в певній країні, у певних народів, в певному місті чи в друкарні. Усі С. за хронологічною ознакою вважаються книжковими пам’ятками і мають бути зафіксовані в єдиному Державному реєстрі національного культурного надбання.
Українська бібліотечна енциклопедія